Туреччина. Журналістський тур

6 балів.

Босфор. 15 млн населення Стамбулу. 5 годин часу і робота.

Палац, в котрому помер Ататюрк. До мене на палубі підійшла якась жінка і ламаною російською повідомила цей факт.
Взагалі портрети Ататюрка разом з державними прапорами на кожному кроці. Навіть діти емігрантів вже люблять його: їм розповіли про це в школі.

Стамбул.

Бєлєк. В нашому готелі розмножуються черепахи. З метою не завадити інтиму, наніч на березі вимикають все освітлення.
Держава надає субсидії на розвиток туризму, і ті, хто вирощував помідори на березі Середземного моря, тепер випробовують себе в якості власників готелів.

Сіде. В Туреччині взагалі мало туристичних пам`яток власне їх культури.
Яскравий контраст до нашої тенденції руйнувати все, збудоване за попередньої влади.

Трохи сільської місцевості.

Несинхронний щоденник
(для Сани)

Одеса

Всі журналісти жаби, за незначим винятком.
Всій делегації за 50, за незначим винятком.
Вона: манерно шмалить, натягує однакові окуляри на випучені губи і кидається назвами місць, де була, та, згодом, грошима в стамбульських магазинах, котрі ми відвідаємо замість, власне, Стамбулу.
Ще маємо Давбайоба з Донецька. Зірка радянського кіно - руки в боки і рот без зупину. Баби ржуть з його тупості, але слухають, бо нудно. І, коли чогось соромляться, прохають через нього, бо він не соромиться (напоказ, звичайно). Окрім, хіба що, слова хуй в дамському товаристві. Вбережи Боже Туреччину.

Море

Гойда гойда. 38 годин гойда гойда. Наша гойдалка (75 м в довжину) 93 року викуплена вже списаною у французів(хоча швидше папуасів, зважаючи на висоту кают). Ім`я - Caledonia. За п`ятитибального шторму випив пігулку. Камю з рюкзака. Птаство. Чути хвилі, але найперше двигуни і Давбайоба. Інші сплять або ж блюють. Закутана в простирадло палуба.
Аби ж не так холодно...

Босфор

Запізнення на 4 години. Скелясті береги. Селища. Поступовий Стамбул. В руках камера, під пахвами - фотоапарат, вітер - в голові: наскрізь. Неймовірна кількість ВСЬОГО.

Стамбул

Європа, Азія, 150 км завдовжки, 15 млн. населення; чекання, митниця, біг. Діафрагма-витримка-баланс білого-піаністом би бути... Тотальне незнання місцевими англійської, тотально загублені гіди.
Кабінети, охорона, палаци, мечеті, Рим, Візантія, смажені каштани. Крізь ОКУЛЯР.

Риба-баби-ресторан. Ресторан під мостом, з моста ловлять рибу, риба над головою на фоні нічного Стамбулу. Біг, автобус. Кілометри в очікуванні 11-годинного випробування для дупи. Жалість і сором. За все, що зветься Україною. Бажання хоч чогось від її імені. Бажання мати досвід. Бажання торкатись великого.
Стюард ледве встигає виносити пляшки під час зупинок на миття автобусу і шоппінг НАС. Наш. Нами. Водій прохає не лущити насіння на підлогу. За вікном ідеальна траса, хоча інколи - майже Одеса. Ранком гори, серпантин і Давбайоб.

Анталія

Місто на березі моря в підніжжі гір. Ми - повз. Пізніше повернемось і робитимемо шоппінг. Але про те, мабуть, вже лінь буде писати. 1,2 млн. населення. 2200 років історії, скрізь сучасні квартали. Тьотя каже: схоже на Каліфорнію. Трохи старого міста. Там ми теж робитимемо шоппінг.
"Юкрейніан папараці!". Водоспад. Чистота. На диво органічних кольорів коробки будинків. Пальми. Сонячні батареї. За містом поступово теплиці. Селяни.

Белєк

Перший п'ятизірковий. З черепахами і екзотичними рослинами. Але то спершу, а потім був шмат ночі на березі моря. Думав набрати тобі, але злякався: щось схоже на шторм, але темно і без зайвих всього. Небо крізь каркас для тенту, що з’явиться за кілька тижнів разом із туристами. Думав про астрономів, їжака з туманом, географію і диван. Висів на каркасах. Тепло.
Занепокоєно в голові. За інерцією. "Місячна" доріжка літака. Душ.

Потім з'йомки. Ящірки, індики, журналісти в басейні. Сонячні батареї - ніштряк. В нічному освітлені готель схожий на іграшку, що її кинула дитина. Така собі кольорова турецька іграшка. Непотрібна, смішна, трохи сумна.

Переїзд. Наша компанія міцнішає - Давбайоб зайоб вже всіх, але всім смішно. Другий готель.
Тер' я вмію матюкати, крім всього, ще й *****-зіркові готелі. Замість черепах - німці.
З інтерв’ю: турки пишаються Туреччиною, слухають батьків і мріють про експансію (торговельну). Адже половина населення молодь (18-35), бо статистика.
Хочеться спати, але за годину конференція, котру наші тьоті дружно зірвуть своєю тупістю і почнуть іржати з власника готелю, який ледве володіє російською, але намагається розмовляти без перекладача.

Кизилґач

Манавґат - таке місто. Ми в готелі "Ліра". В титульному селі. Жрачка, випивка. Постійні запитання - ти чого знімаєш?? Чого не купаєшся?? Ти що, дурень, працювати? Краще випий. Давай тебе сотографую. Мамі покажеш.
Мав пів дня вільних - здійснив піший похід в Манавґат. 10 км. Дорогою потопав в 15-тисантиметровій глибині відбірного багна річки Ніфріт, бо шукав короткий шлях. Кросівки так і не випру до Херсона через нестачу часу. Маршруткою прямую в римське місто Сіде, ми туди ще повернемось, але знову – на шоппінг.
Поїздка на службу з приводу Пасхи і на інтерв'ю зі "славянскими женами". "Женам" подобається: приїздиш заміж і можна не працювати. Частина нашої жіночої делегації, котрій не за 50, натхненно заграє з барменами, наслухавшись цих щасливих історій. Ще всіляке, але не хочу більше писати. Бо монотонно. Торговельні центри, "дастапримечательности", конференції, свинські пуза крізь "наряди" і " обгар" до кольору старого індіанця.
Виправляє ситуацію холодне пиво і розмови з default tour age Режисером(зовімо його так). Точніше навіть не розмови, а слухання. Байки зі зйомок документально-радяського кіно. Свого першого Камю він отримав завдяки вдалому розподілу імпортних жіночіх колготок, що перепали йому від друга-моряка.

Сіде

Римські руїни порослі ромашкою. Англомовні навіжені, при збереженні незнання мови всіма іншими. Я ніколи не задумувався, який на дотик мармур колон. Коринфський ордер, море, гранатовий фреш.

Coda

Сумки. Сувеніри. Стирений в дорогу весь наявний халявний бар, що його викинуть в аеропорту, бо не можна везти рідини, бо теракти і курди і т.ін. Не все спокійно в "Королевстве Датском".

Аеропорт

Митниці. Година сорок до Одеси. Всі від страху спершу їдять, потім розмовляють. Під час посадки редактор технічного журналу, а якщо точно, то старий дядько поруч, від страху шалено завиває "і на тим рушникові...". Так я вперше почув українську.
Не надто приємно гупаємось об землю. Пізніше дізнаюсь, що не всі літаки сідають "так".
Аплодисменти. Одеса. Навіть цікава архітектурно після Анталії. Але помийна и жебрачна.

Міліція відволікає від думок.

Нічний трамвай.